Сьогодні хочу торкнутися дуже складної теми у вихованні дітей.

На вулиці потеплішало, на дитячих майданчиках стало більше батьків із дітьми. І відповідно, я мимоволі стаю свідком сцен фізичного насильства над дітьми з боку дорослих – ляпасів, шльопків, ударів.

Щоразу в мене шок… Як можна вдарити дитину? Як можна вдарити того, хто тебе любить і довіряє тобі?..

І буквально днями мені в особисті повідомлення написали:
«А можна бити дитину? Їй 1 рік! Вона спеціально мене провокує і знущається з мене – без кінця кричить і лізе на руки!»

Моя відповідь була: «НІ!»

На жаль, подібні запитання або історії я чую й на консультаціях. Дехто з мам відчуває провину, а хтось вважає це «нормою» виховання.

Одна з причин, чому мама піднімає руку на дитину – психологічне та емоційне виснаження. Найчастіше я чую фразу: «Довели мене до білого коліна». Коли в мами немає сил, у пориві злості вона може вдарити дитину. Часто, тому що в дитинстві били її. І так вона реагує на “капризну” дитину, ніби провалюючись у власну дитячу травму. Саме тоді й «піднімається рука».

У такому випадку важливо побудувати нові моделі поведінки. По можливості – звернутися по допомогу до кваліфікованого психолога, щоб пропрацювати свої почуття та емоції й отримати підтримку.

Я дуже поважаю тих батьків, які самі в дитинстві страждали від насильства, але свідомо намагаються не продовжувати цей сценарій зі своїми дітьми. Їм буває важко, але вони справді стараються.

Але є й інша категорія дорослих, які вважають фізичні покарання нормальними та навіть «необхідними» у вихованні. У них завжди знаходяться виправдання й «логічні» пояснення:

• «Нас били – і нічого, виросли нормальними».
• «Як вдарю – одразу все розуміє і стає слухняним».
• «А як бути? Він мене випробовує й знущається з мене» (про дитину 0–5 років).
• «Він мене вже дістав/дістала».
• «Щоб знав і відповідав за свої вчинки».
• «По-іншому він не розуміє».
• «Дитину треба тримати в строгості» (і чомусь “строгість” = ремінь).
  І так далі.

Мені дуже цікаво: якщо вдарити дитину – вона що, почне краще мислити? Краще розуміти?..

Так, іноді простіше дати підзатильника і дитина замовкне. Це легше ніж пояснювати й домовлятися “вже вкотре”.

Знаєте, у нашому суспільстві інколи до дітей ставляться гірше, ніж до тварин. Якщо на вулиці господар почне бити собаку – його зупинять, присоромлять, а інколи й можуть забрати тварину. А якщо мама чи тато б’ють трирічну дитину на майданчику – багато хто відвертається й робить вигляд, що нічого не відбувається. Від цього дуже сумно і страшно за майбутнє цієї дитини.

А давайте уявимо з психологічного боку, що відбувається з дитиною в момент, коли її б’ють батьки – окрім того, що їй фізично боляче.

У дитини руйнується базова потреба – довіра до світу. Падає самооцінка: «Я – поганий/погана». Уявіть масштаб трагедії: людина, якій дитина довіряє, людина, яка для неї як Бог (бо для дитини батьки всемогутні й ідеальні), раптом розгнівалася, озлобилася й завдала болю. Вдарив той, хто мав захищати!

Усередині маленької людини, у психіці, яка лише формується, ніби все ламається. Дитина робить висновки:
«Світ небезпечний. Нікому не можна довіряти. Я нікому не потрібен/не потрібна». Їй страшно і самотньо. Щоб вижити – треба підлаштовуватися, бути зручним/зручною, непомітним/непомітною. Або навпаки – ставати агресивним/агресивною.

Дитина швидко засвоїть, що вона “погана”, але навряд чи зрозуміє, що саме зробила не так.

І я впевнена, батьки часто продовжують бити до того віку, доки дитина не зможе дати відсіч. Виходить, що б’ють слабших, тих, хто не може себе захистити.

А потім у дорослому житті ми бачимо багато людей із низькою самооцінкою, тривожністю, інфантильністю, страхом брати відповідальність, труднощами у побудові здорових стосунків. Людей, яким складно співчувати й проявляти емпатію.

Батьки мають оберігати, захищати, підтримувати, розвивати й любити своїх дітей. І насильству немає місця у вихованні.

Тому наступного разу, коли у вас виникне бажання вдарити дитину, зупиніться й подумайте: до чого це призведе і що зараз відбувається з вашою дитиною. Невже ви бажаєте їй поганого?

Спробуйте стримати себе. Порахуйте подумки до 10–20. Подихайте. Якщо потрібно – залиште дитину на короткий час у безпечному місці й відійдіть, щоб заспокоїтися. Вчіться контролювати себе та свої емоції.

Батьки, почніть зміни із себе. Подбайте про свою внутрішню дитину, яка досі живе у вас. Якщо самостійно не знаєте, як це зробити, або не виходить – звертайтеся по допомогу до психологів.

Сподіваюся, після цього допису хоча б один із батьків змінить своє ставлення до виховання.

---

Якщо вам потрібна підтримка у питаннях виховання дітей, складно контролювати емоції, накопичилась втома або ви відчуваєте провину – з цим не потрібно залишатися наодинці.

Також я працюю з жінками в декреті: коли є виснаження, тривожність, емоційні гойдалки, відчуття самотності, вигорання, складність адаптації до нового життя після народження дитини.

Ви можете записатися до мене на індивідуальну консультацію – я допоможу м’яко, без осуду, знайти опору, відновити ресурс і вибудувати здорові стратегії взаємодії з дитиною та з собою.

Детальніше про формат і умови – у розділі «Індивідуальна консультація».